Екологічне виховання

Природа – такий же унікум, як картина Рафаеля.

                                         Знищити її легко, відновити неможливо.

І.П.Бородін

Я, Пінчук Тетяна Анатолііївна, класний керівник 11 класу, працюю в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №8 над проблемою «Екологічне виховання через призму традицій і звичаїв українського народу» і виробила власну систему роботи, яку реалізую на:

·        уроках біології, основах здоров’я;

·        в позаурочній роботі з учнями та батьками;

·        у позакласній   виховній роботі.

 Використовую сучасні технології та методики:

·        технологію концентрованого навчання;

·         інтерактивні методики;

·         методи активізації пізнавальної діяльності;

·        проблемно-пошуковий, дослідницький методи;

·        метод проектів.

Для досягнення поставлених цілей та завдань використовую такі форми роботи:

·        ділові екологічні ігри;

·        предметні проекти;

·        навчання за програмами екологічної освіти;

·        екологічні турніри;

·        акції, виставки;

·        екостіннівки;

·        природоохоронні акції;

·        тижні екологічної просвіти;

·        польова екологічна практика;

·        тижні чистоти та порядку;

·        бесіди за екологічною тематикою.

Школа та екологія – поняття, тісно пов’язані між собою. Екологічні проблеми України кидають системі освіти виклик – виховати учнів, які б відчули себе частинкою природи. Дехто вважає, що чим більше людина знає про природу, тим свідоміше буде захищати її, але, на мою думку, це твердження є помилковим. Я переконана, що набагато важливіше  є засвоєння учнями екологічної моралі, етики, відношень природи та людини.

Ефективним показником свідомості особистості учня є рівень екологічної культури, який реалізовую через принцип здійснення екологічної освіти та виховання, адже екологічне виховання – це формування в дитини свідомого сприйняття навколишнього світу, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов’язана з перетворенням навколишнього середовища природного, впевненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств.

Екологічне виховання має міжпредметний ха­рактер та є безперервним процесом, який здійсню­ється протягом усього життя людини.

Працюючи над даною проблемою, я  ви­окремила три рівні екологічного виховання:

Перший, початковий, рівень — емоційний. Це виховання та розвиток любові до природи. Він по­чинається з раннього дитинства. Тут велику роль відіграють батьки та інші дорослі, які оточують дитину. Вона буде копіювати ставлення до приро­ди та відповідну поведінку з того, що бачитиме, тому саме батьки мають чудову нагоду посіяти у свідомості своїх дітей ціннісне та бережливе став­лення до навколишнього світу, любов до нього, здатність милуватися його витворами.

Другий — настанова на активну життєву позицію з питань охорони природи й раціональної взаємо­дії з нею. Це морально-етичний рівень. Його фор­мування відбувається під час навчання дитини в школі й вивчення дисциплін природничого ха­рактеру. Стійкість і глибина морально-етичного рівня залежить від свідомості та професійності вчителів, які здійснюватимуть екологічне вихо­вання.

Третій рівень — науковий. Продовження еко­логічної освіти, яка тісно пов’язана з вивченням суспільних, природничих та технічних наук. Та­кого рівня досягають люди, які опановують відпо­відні професії, працюють у галузях, що пов’язані з екологічними знаннями.

Як класний керівник, я розумію, що несу вели­ку відповідальність за те, чи опанують мої учні морально-етичний рівень екологічного виховання і чи зможу виховати таку позицію, щоб учні взя­ли за мету продовжити свою екологічну освіту.

Проблема, над якою працюю сьогодні,  має конкретне підґрунтя – це допрофільна підготовка майбутніх старшокласників, оскільки наша школа, єдина у місті, екологічного профілю.

Індивідуальність кожної людини полягає саме в тому, який вибір вона робить щохвилини. Яким би він не був, помилковим чи правильним, він наза­вжди змінює цей світ. Чи відчуваємо ми таку вели­ку відповідальність? Можливо, якби кожен бачив поезію свого існування в щоденному погляді на світ крізь вікно буденності, ми навряд чи почули у сво­єму лексиконі загрозливі словосполучення «еколо­гічна небезпека» або «екологічне виховання». По­вага до життя з усіма його непростими складовими є основою будь-якого виховання взагалі — у широ­кому або вузькому розумінні.

Екологічна культура — це такий напрям люд­ської діяльності й мислення, від якого істотним чином залежить нормальне існування сучасної ци­вілізації, її сталий розвиток.

Розвиток виховання екологічної культури вимагає:

·  організації взаємодії учасників виховного процесу класного керівника й учня.

·   змінює модель людини, яку навчають і, в якої формується інтелектуальна діяльність оперування засвоєними знаннями на модель людини, що, здобуваючи знання, саморозвивається, активно формує в собі творчий потенціал.

·       розуміння раціо­нально використовувати й відтворювати  багатства природи.

·        формування почуття відповідальності перед природою  за свої дії.

     Особливого значення в такій системі роботи надаю розумінню важливості

екологічного виховання школярів через народні традиції, досвід, звичаї, норми поведінки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.

Знання учнів практично реалізовуються під час різноманітних видів діяльності:

-         догляд за  кімнатними рослинами в зеленому куточку класу,

-         озеленення школи;

-         догляд за шкільними клумбами, збір насіння квітів;

-       висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи (акція «Посади сад», «Юнатівський зеленобуд» тощо;

-         прокладання екологічної стежини;

-          регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок;

-         захист мурашників;

-        робота «зеленого патруля» (прибирання пришкільної території та лісу біля школи, проведення акцій «Чисте довкілля», «Моє подвір’я»);

-          робота «блакитного патруля» (очищення берегів річки Косецької);

-         агітаційна робота (виготовлення стіннівок, плакатів, конкурсів малюнків, проведення єдиних годин інформування, виховних годин для учнів початкової школи, розповсюдження листівок між жителями мікрорайону Косецького).

Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для  дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічного виховання полягає в тому, що:

1. Зібраний фактичний матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: атласи, таблиці, макети, виготовлятись роздаткові матеріали (альбоми, гербарії, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені,  і ін).

2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.

3. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.

4. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань.

Таким чином,  важливим засобом екологічного виховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.